свято останнього дзвоника

  З самого ранку  всі метушаться, гарно одягаються, купують квіти, хвилюються, однозначно, усі: учні від 1 до 11 класу, педагоги, адміністрація, батьки, бабусі, дідусі… Що ж це за день такий особливий?

 27 травня – свято останнього дзвоника!

  На святі останнього дзвоника присутні директор школи, завучі та вчителі, а також всі учні. В цей день звучить привітання з закінченням навчального року від директора і завучів, і напутня мова — для тих, хто залишає школу, щоб придбати квиток в доросле життя. 

  За традицією після урочистих промов звучить той самий «останній дзвінок». Першокласник або першокласниця дзвонить у дзвоник, сидячи на плечі у випускника, який проносить її повз вишикуваних учнів та випускників, і тим самим оголошує: навчальний рік закінчено. Після цього часто випускаються в небо повітряні кулі, і діти виконують шкільний вальс.

  

     У житті все відбувається за заведеним порядком.

         Хтось іде на літні канікули, буде відпочивати, набиратися сил перед новим навчальним роком. Побажаємо цим школярам та їх учителям веселого відпочинку та незабутніх вражень.

          А хтось сьогодні сяде за шкільну парту востаннє, почує останній свій шкільний дзвінок на урок. Ці великі діти –випускники.

Оцих дітей, що виросли раптово,

Благослови в дорогу, білий світе,

Не пошкодуй їм радості й любові,

Не дай серцям їх юним зачерствіти.

Благословіть і ви їх, педагоги,

Зі сподіванням праведним на те,

Що дар добра, який  дали в  дорогу,

У їхніх душах щедро проросте.

Своїх синів і дочок, Україно,

Благослови, пошли їм світлий день,

Нехай Любов, і Віра, і Надія

Оберіга дорослих цих дітей.

Віримо, що вам вистачить сміливості та наполегливості, впевненойти до обраної мети, взяти на себе відповідальність за власнудолю. І де б ви не перебували - пам'ятайте, що ваші батьки івчителі покладають на вас великі надії. Ваші успіхи - це вища нагорода тим, хто роками учив вас мудрості,  добра, любові.

Щиро і сердечно вітаємо усіх з чудовим святом – Днем Останнього дзвоника! Нехай останній дзвоник пролунає в кожному серці радісним настроєм, вірою у завтрашній день.

Бажаємо усім вам радісних турбот, міцного здоров’я, щастя і добра.

ВІТАЄМО З ДНЕМ ФІЛОЛОГА!

 

       Шановна філологічна родино!

Вітаємо з Днем філолога!

Значення Слова неможливо переоцінити. Біблія нам говорить: “Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього” (Євангеліє від Іоанна 1:1-4). Мистецтво володіння Словом завжди вивищувало людину, давало змогу впливати на інших, керувати народами. Історія та культура кожної нації, родини, людини зберігається у Слові, передається і твориться в ньому. Слово є найстрашнішою зброєю і водночас найбільшою надією, порятунком і розрадою. Тому той, хто опанував Слово, зробив його своїм професійним інструментом – отримав більше ніж фах: можливість дорівнятися до Творця у акті здійснення Слова… Таких людей здавна називали «любословами», а сьогодні – філологами.

Тому, любі наші філологи, бажаємо творчого натхнення й Божого благословення у вашій нелегкій і високій справі. Нехай життєдайне та плідне Слово ніколи вас не полишає, а тільки примножується і квітне в художніх і наукових сувоях вашої творчості.

Зичимо успіхів і реалізації всього задуманого, поетичної наснаги й багатого врожаю на професійній філологічній ниві!

День філолога - професійне свято людей, які присвятили своє життя філології. У Росії свято відзначають слідом за Днем слов'янської писемності і культури - 25 травня. Свято відзначається і в ряді інших країн. Це свято об'єднує лінгвістів, літературознавців, вчителів та викладачів в галузі мови та літератури, бібліотекарів, перекладачів-філологів та всіх, хто має філологічну освіту.

Філологія - область знання, що вивчає письмові тексти і на основі їх змістовного, мовного і стилістичного аналізу - історію і сутність духовної культури даного суспільства.

Біля витоків слов’янської писемності

 Щорічно 24 травня всі слов'янські країни вшановують пам'ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – творців слов'янської писемності. Брати Кирило і Мефодій – просвітителі, творці слов'янської абетки, перших пам'яток слов'янської писемності й старослов'янської мови, проповідники християнства.

Народилися Кирило і Мефодій у сім'ї візантійського воєначальника з Фессалоніки (нині – Салоніки). Мефодій був призначений правителем однієї зі слов'янських областей на Балканах, а після 856 р. постригся в ченці. Костянтин отримав блискучу освіту в Константинополі. Швидкий та наполегливий в осягненні наук і мистецтв, він був людиною надзвичайно скромною. Здобувши прихильність патріарха своєю ученістю, Костянтин став його бібліотекарем, згодом викладав філософію в Константинополі, за що одержав прізвисько Філософ. У 863 р. Костянтина й Мефодія посилають проповідувати до Великої Моравії,  яка недавно прийняла християнство. Костянтин уже мав досвід місіонерської діяльності, а Мефодій виявив неабиякі організаторські здібності. На думку дослідників, ще до приїзду Костянтина й Мефодія в Моравію вони переклали Псалтир. Брати переклали слов'янською текст Літургії й почали проводити богослужіння слов'янською мовою. Діяльність просвітителів зустріла опір німецького духівництва.  Брати спочатку виїхали до Венеції, а в  868 р. до Риму. Тут Папа Адріан II освятив слов'янські книги, учні Костянтина й Мефодія стали священиками та дияконами. У Римі Костянтин важко занедужав і 14 лютого 869 року помер (похований у базиліці Св. Климента).

Наприкінці 869 р. Мефодій став архієпископом Паннонії, практично Великої Моравії, яка тим самим здобула церковну самостійність. З діяльністю Мефодія як керівника єпархії пов'язаний слов'янський переклад збірника церковних канонів та створення найдавнішої пам'ятки слов'янського права – "Закону судного людям". З ініціативи Мефодія було розпочато переклад основних книг Старого Завіту слов'янською мовою (збереглися окремі частини). Мефодій помер 8 квітня 885 р., місцезнаходження могили невідоме.

Після смерті Мефодія його учні знайшли притулок у Болгарії. Тут був створений новий слов'янський алфавіт на основі грецького; для передачі фонетичних особливостей слов'янської мови його доповнили новими буквами, запозиченими з глаголиці. Цей алфавіт, що поширився в східних і південних слов'ян, одержав назву "кирилиці" – на честь Кирила (Костянтина).

Здобутки рівноапостольних Кирила і Мефодія стали тим культурним підґрунтям, з якого поширилося християнство. Вшанування пам'яті засновників слов'янської писемності й літератури має давню традицію: у Чехії свято на честь Кирила й Мефодія почали відзначати в 1349 році, у Болгарії – в 1851. В Україні ім'я Кирила і Мефодія мала перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (1845–1846), а відзначають свято на державному рівні з 2004 року.

Детальніше про драматичне життя і діяльність творців слов‛янської абетки, а також порівняльну характеристику і подальшу долю двох найдавніших слов'янських абеток - кирилиці і глаголиці можна знайти у книзі Віктора Істріна«1100 лет славянской азбуки» (Москва 1988 р.). Багато є таємниць у світі, і одна з найбільших – мова. Усі діяння наші, думи і сподівання закріплюються у слові. Слово – наше найзіркіше око, наймогутніша сила. «Таїна слова» (Київ 1990 р.) Івана Вихованця розповідає про таїну рідного слова, про мовну скарбницю народу, зібрану у словниках, про те, як народжується слово, про історію слів, про наші імена і прізвища, назви міст. Читачам буде цікаво дізнатися, як, коли і в якій країні з‛ явилися деякі слова і чому вони примандрували до нас. Книга призначена для учнів середньої школи та усіх шанувальників рідного слова.Повернення до народних навчально-виховних традицій є невід‛ ємною часткою відродження духовної культури нашого народу. У процесі багатовікової виховної практики український народ нагромадив величезну кількість цінних знань про дітей і прийомів їх виховання за законами педагогічної культури українців, що формувалась упродовж століть і збагачувалася досвідом минулих поколінь. Вчитися в народу, запозичувати його багатющі знання і досвід – мета і завдання сучасної сім‛ї, школи, суспільства.

Саме книга «Слово до слова – складається мова. Скарби народної педагогіки» (Харків 1999 р.) стане вам у пригоді. Посібник складається з чотирьох розділів, які охоплюють прислів‛ я, скоромовки. Матеріал, зібраний у посібнику, може бути використаний на уроках, у позакласній роботі. Біблія – найпоширеніша у світі книга, з якої наш народ протягом століть поповнював фразеологічний запас української мови, збагачуючи її. Перед тим, як познайомитися з крилатими висловами біблійного походження, нагадаємо, звідки походить і що означає саме слово «біблія», коли воно почало вживатись у нашому мовленні. Але якщо трохи заглибитись у значення цього слова, то виявиться, що в основі його лежить географічна назва – найменування стародавнього сирійського міста (греки звали його Біблос).

Зверніться до книги Алли Коваль «Спочатку було слово: крилаті вислови біблійного походження в українській мові» (Київ 2001 р.), не будьте байдужими до мовного багатства.

  Якщо ви цікавитеся історією мови, а також якщо ви забажаєте застосувати скарби духовного стилю української мови у будь-якій сфері культури, пропонуємо корисну книгу-словник Лесі Біленької-Свистович «Церковнослов‛ янська мова» (Київ 2000 р.) Автор першою в Україні зробила складний мовний матеріал, доступним для не філологів.

Сьогодні свято демократії, єдинства

 

День науки в Україні

День науки відзначають співробітники 167 наукових установ, які входять до складу НАН України.

В Україні свято сприймається як спосіб приєднання до тих цінностей, які дотримуються в ЄС.

  День Європи в Україні відзначають у третю суботу кожного травня. Вперше заходи, присвячені цьому дню, проводилися в 2003 році.

Основою для появи цього свята стало підписання Декларації Шумана. Цей історичний документ був підписаний 9 травня 1950 року. Тоді в Парижі зібралися представники ряду європейських держав, які вирішили об'єднати свої сили для промислового розвитку та покращення виробництва військової техніки. Це стало фундаментом створення глобальної структури, яка пізніше втілилася в Європейському Союзі. Таким чином, провідні європейські країни змогли уникнути накопичення військового потенціалу один проти одного.

Намагаючись інтегруватися в європейське співтовариство, Україна і почала відзначати День Європи. В Україні свято сприймається як спосіб приєднання до тих цінностей, які дотримуються в ЄС.

Одним з головних місць, де має відбуватися святкування, можна назвати двометровий геодезичний знак, який символізує географічний центр Європи, що знаходиться на правому березі річки Тиса на Закарпатті.

Давайте ми не будемо черстві!

Давайте будемо терпимі,

І миром хай освітяться серця,

Ці істини такі прості  незримі,

Нехай не буде у добра кінця.

Усі країни будуть разом –

Майбутнє світле будувати.

Братерство буде нам дороговказом.

Щоб разом у Європі панувати.

Вишиванка - твій генетичний код

 

Готуючись до відзначення українського свята - Дня вишиванки бібліотекарі школи Шкворець Т.О. і Максименко А.Б., виховуючи почуття гордості за багату культуру українського народу і спрамовуючи бажання дітей до її вивчення та популяризації оформили у вестибюлі школи тематично ілюстрований стенд "Барвиста вишиванка - прекрасний оберіг українців".

У день вишиванки бібліотекар школи Шкворець Т.О. провила ряд тематичних індивідуальних та групових бесід для учнів школи - "Вишивнка - твій генетичний код", "День вишиванки - улюблене свято українців", "Вкраїнців усіх вишиванка під божественне тулить крило".

Під час проведення бесід бібліотекар Тетяна Олексіївна особливо наголошувала, що вишиванка - це унікальний різновид народної творчості, в якому розкривається душа народу, його світогляд, ставлення до природи і світу. У вишиванках вражає багатство і невичерпність народної фантазії, вишиванка додає здоров'я, настрою і наснаги. Вишиванка - це справжня наша гордість, наш оберіг живий і діючий, правдивий та вічножиттєствердний.

Бережімо ж її, пишаймося нею і славимо її, бо українська вишиванка - це наша справжня святиня!

Одягнімо вишиванки, друже 

              Хай побачить українців світ        

              Молодих, відважних, дужих         
          
               У єднанні на багато літ!

 

Відвідали фотовиставку "Паводок у кам'янці 1980 року. Хроніка подій"

 

З метою пропаганди екологічних знань та краєзнавства минулого тижня за ініціативою бібліотекарів школи Шкворець Т.О та Максименко А.Б. учні 6 та 8 класів відвідали і ознайомилися з новою тематичною фотовиставкою "Паводок у кам'янці 1980 року. Хроніка подій", яка розмістилась у Кам'янському літературно-меморіальному музеї імені О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського.

Учні уважно прослухали цікаву, змістовну тематичну розповідь та переглянули фото про це унікальне для Кам'янки природне стихійне явище - весняний паводок на спокійній, тихій річці Тасмин 1980 року. Про його причини та наслідки для жителів мікрорайону "Чмижина" школярі з цікавістю слухали ведучого заходу О.А Мушту, який детально розповів дітям про перипетії природної стихії.

Багато цікавого про ті події та про те, як пережив паводок розповів учням 8 класів свідок міні-катаклізму, житель мікрорайону "Чмижина" Чигир П.М. Щиро спілкуючись із учнями, свідок Петро Миколайович правдиво та цікаво відповідав на численні запитання учнів, яких дуже зацікавила розповідь очевидця. В кінці заходу бібліотекар школи Тетяна Олексіївна бережно ставитися до навколишнього середовища, берегти і охороняти природу, любити свій рідний край, шанобливо ставитися до його історії, адже "Природа нам - як рідний дім, вона усім - як мати. Щоб лад завжди був в домі тім, про це нам треба дбати"

    

Вишиванку одягай – Україну кохай!

"Хрестик до хрестика — пісня звучить...

 Доля країни святково-врочиста... 

Збулися мрії — прийшла світла мить,

 і вишиванки рясніють барвисті."

                                       

«Україна Шевченкова квітне,

 бо вишивана у неї душа» 

День вишиванки – всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Основна мета заходу – це збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення держави загалом. Свято не передбачає обов’язкових заходів окрім одягання вишиванки. Хоча протягом всієї історії заходу з ініціативи студентів, школярів, громадських та культурних діячів проводяться концерти, хода, конкурси, вечорниці, ярмарки. Саме ж свято запрошує кожного свідомого громадянина до абсолютно просто вчинку – просто одягнути вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. Разом з тим, така дія має глибокий контекст, адже йдеться про вираження своєї національної та громадянської позиції, культурну освіченість та духовну свідомість. Як показує досвід, люди в День вишиванки завжди піднесені та усміхнені, адже у стародавньому одязі закодовано багато символів сили, добробуту, краси та оберегів.

•  
•  

Українська вишиванка — самовираження українського народу, вона є відображенням цінностей, традицій, культури та історії. А крім того, вишиванка зараз — модний у всьому світі тренд.

У давнину українці виражали себе завдяки вишити на чоловічій або жіночій сорочці візерункам. Носили повсякденні та святкові сорочки. Вишиванки з новою хвилею ожили серед українців.  

Історія вишивки на території сучасної Україні бере початок ще до нашої ери. Про неї згадував Геродот та чимало мандрівників. Люди протягом століть створювали та удосконалювали різні техніки вишиття. Кожен орнамент на сорочці був не просто так, а мав особливе місце, значення та магію, оскільки українці вірили, що той чи інший візерунок несе певну захисну силу від біди та нечистої сили. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника.

  Гарні українські дівчата не лише носять вишиті сорочки, але й вишивають їх для своїх хлопців. Коко Шанель говорила, що найкращим вбранням для жінки є чорне маленьке плаття. Вона просто не бачила українських жіночих вишиванок! Будьте жіночнішими – одягайте вишиванку. 

 А я іду по світу в вишиванці 

Встає над світом щире сонце вранці 

І землю гріє променем ясним. 

А я іду по світу в вишиванці. 

Я – українка! І горджуся цим. 

В нас обереги вишивають здавна.                  

                                                                               Така традиція в народі прижилась. 

Вона прадавня, вічна й дуже славна.    

            В культурі й до сьогодні збереглась. 

Ані вікам, ні моді не здолати…

 Вона в людському серці і в душі. 

У ній любові, мрій, надій багато 

І ти традиції забути не спіши. 

Давайте завжди будемо пам'ятати: Якою би не була в кожного з нас доля, як би не складалися обставини життя, яким би не було становище в Україні та у світі, яка пора року не була би за вікнами наших осель, нас поважатимуть доти, доки ми поважатимемо самих себе, доки ми пам'ятатимемо про своє коріння.

. Легенда про вишиванку. 

Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніxтo не знав. Отак іде чоловік і враз упаде, зчорніє, запіниться і вмре. Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними гналася хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Находив такий час, що вже й хоронити вмерлих нема кому… А жила собі в селі над Дністром бідна вдова Марія. Забрала пошесть у неї чоловіка й п’ятеро дітей. Лише наймолодша Івaнкa ще здорова. Вартує мaтіp за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла… Почала сохнути Івaнкa, їсти не хоче, а тільки п’є, блідне, тане на очах. А ще просить мaтінкy: — Врятуй, мамо, я не хочу помирати! І так ті оченята благають, що бідна жінка місця собі не знаходить. Одного вечора до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула. — Слава Богові, — привіталася. — Слава. — Що, помирає остання? — А могла б жити! Аж кинулася Марія: — Як? Бабуню сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в сaмoті на стapість! Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила: — Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай! — Присягаю… Донечкою! — Знай, послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіx, на кому нема хреста. А чорти втішилися і всіx, на кому не видно хреста, убивають. Що їм до людських душ? Ото і мруть праведні з грішниками купно… Ти тяжко перенесла смерть родини. Дам тобі раду… Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або червоні, щоби здалеку чорти виділи… Але не кажи нікому більше, бо смерть доньки возриш на очах… Вже за годину червона і чорна мережки оперезали діточу сорочечку. Світять на завтра до сонця хрести і хрестики. І собі нашила. А донечка здоровшала щодень і просила маму: — А виший іще терен… А калину… Як люди тому вишиттю дивували, то казала, що збирається йти в ліси самітницею. Хрести треба на благословення Боже і проти поголосу. З тим вже Івaнкa здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від болю, як видить, що знову понесли небіжчика на цвинтар. Одного разу вся у сльозах прибігла Івaнкa і потягнула маму за рукав на сусідський двір. У домовинці виносили з хати двійняток хлопчиків, Іванчиних ровесників. Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує доньку, а думи в голові, як хмари зливові: — Боже милий, та ж то моя надія! …А діти мруть… — Господи! Та ж я не переживу її смepті! …А люди мруть… Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна: — Шийте, шийте хрести… Вишивайте… Будете жити! Рятуйтеся! Люди замикалися в xaті. Думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять. Марія побігла додому, взяла на руки Івaнкy і подибуляла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися. Обцілувала Марія дитину і мовила до людей: — Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде, дітей мeні ваших шкода…, — на тім зірвала з Іванки сорочечку вишиту. Дитина на очах зчорніла і померла. — Убивці! Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі, — та й впала мертвою біля доньки… З того часу відійшла хороба за ліси й моря. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих хрестах. Та мaтepі навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніxтo не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки. Носять оту красну одіж і понині. Але мало хто відав, звідки прийшла та краса до людей… Записано від І. М. Розвадовського (1918 р. н.) у м. Теребовлі в 1978 р.