Сучасна українська дитяча література крізь призму національно- патріотичного виховання підростаючого покоління

 

Мабуть, усі погодяться з тим, що дитяча література має захоплювати маленьких читачів, допомагати їм знаходити рольові моделі для наслідування та давати відповіді на подекуди складні питання. Так, говорити з дітьми про смерть, втрату й горе під силу не кожному дорослому, тому схема «я не знаю, що сказати, тримай книжечку, вона пояснить» часом залишається дієвою для багатьох. І, ясна річ, така книжка мусить ставати поміччю батькам і дітям, підтримувати і пропонувати відповіді, а не травмувати ще більше.
 

Не варто забувати й ще про одну важливу річ: читають книжки діти, а от купують — їхні батьки.

 

Попри те що писати для дітей (особливо для маленьких) на перший погляд просто — сторінок мало, ілюстрацій багато, — ця простота оманлива. Говорити з дітьми не зверхньо, показувати приклад, а не бути ментором, розуміти їх і пропонувати тексти, які можуть зацікавити, розважити, допомогти й не зашкодити — ювелірна робота й виклик для видавців, письменників та ілюстраторів.
Не варто забувати й ще про одну важливу річ: читають книжки діти, а от купують — їхні батьки. Тож завдання для видавця ускладнюється ще більше: знайти баланс і створювати такі продукти, які сподобаються дорослим аж так, що тим буде не шкода витратити гроші на видання для своїх дітей — і водночас припадуть до душі дітям, яким їх і читати. 

І так вже склалося, що в українських дітей до універсальних дитячих досвідів і проблем, таких як дорослішання, дружба, стосунки з батьками та з собою, перехід у нову школу та інших речей, додається ще один досвід — досвід втрат від війни. Діти, які пам’ятають Революцію гідності та смерті Небесної сотні, перші роки російсько-української війни і перших загиблих у ній, вже виросли. І свого часу ці діти теж шукали себе на сторінках українських книжок, а українське письменство намагалося дати їм вибір. 
За останні дев’ять років на українському ринку з'явилося чимало (хоч і не те щоб достатньо) книжок, де війна чи революція як оприявнюються безпосередньо, так і стають опосередкованими причинами значущих подій та виборів у життях персонажів. Перелік таких книжок ми й пропонуємо вам сьогодні. 

 

Книжки про війну після 24 лютого 2022 року

Після початку повномасштабного вторгнення український книжковий ринок застиг і зупинився, але зрештою повернувся до створення книжок. Чимало книжкових медіа випустили огляди-переліки книжок, які допоможуть відрефлексувати те, що відбувається довкола, а також запустили власні спецпроєкти, як розповідаючи про літературу в Україні, так і залучаючи до обговорень і дискусій іноземне експертне середовище. 

 

Які ж українські видання побачили чи побачать світ після 24 лютого?

Перш за все це мультимедійний проєкт «Казки на листівках 22» від Галини Вдовиченко та Анастасії Пономарьової. В межах проєкту ви можете самостійно роздрукувати з сайту листівку з казочкою на власний вибір. Одинадцять казок написала Галина Вдовиченко, а одну — десятирічна Ярослава, донька дизайнерки листівок Юлії Балаби. Це казки про зміни, про втрату дому, пам’ять, хоробрість та силу всіх і кожного.
 

У розмові з порталом «Барабука» авторка, Катерина Єгорушкіна, розповіла, що волонтери у Німеччині переклали цю книжку і зачитують її уривки між композиціями симфонічного оркестру, збираючи кошти на підтримку України. 

«Діти повітряних тривог» (Видавництво). Книжку написала Лариса Денисенко, а проілюструвала Олена Лондон. Це історії про різні досвіди різних дітей під час повномасштабного вторгнення: волонтерство, переховування в укриттях, переживання за рідних і близьких, але з вірою та надією на краще.

«Мої вимушені канікули» (Віват) від психологині та письменниці Катерини Єгорушкіної з ілюстраціями Соні Авдєєвої. Це не просто книжка про те, як сім’я однієї дівчинки змушена ховатися у підвалі багатоповерхівки, та про важливість підтримки тих, хто поряд. Також у видання є додаток з порадами та заспокійливими практиками від психологині Світлани Ройз. У розмові з порталом «Барабука» авторка розповіла, що волонтери у Німеччині переклали цю книжку і зачитують її уривки між композиціями симфонічного оркестру, збираючи кошти на підтримку України. 

«Це тиха ніч, мій астронавте» (Книголав). Це повість від Оксани Лущевської з ілюстраціями Катерини Степанищевої, головна героїня якої, семирічна дівчинка, ділиться своїми переживаннями упродовж перших десяти днів російського вторгнення в Україну.

«Битва за місто» (Артбукс) Володимира Чернишенка з ілюстраціями Тетяни Копитової. Це поезія про тих, хто будує місто, захищає його й допомагає йому відновлюватися після руйнувань. Книжку планують надрукувати до цьогорічного Дня Незалежності України.



Iryna Kostyshyna«Абрикоси зацвітають уночі» Олі Русіної (ВСЛ). Книжка написана в лютому-березні 2021 року і, за словами самої авторки, події книжки відбуваються в цьому-таки 2021 році. Зараз вона сприймається зовсім інакше, і події у ній стали ближчими для багатьох українських дітей. У центрі сюжету — хлопчик Устим, його собачка Жменька та український безпілотник, який із ними подружився. Після повномасштабного вторгнення книжка вийшла у електронному форматі, а надрукувати її обіцяють після перемоги.  


«Лінія термінатора» Юлії Стрижевської (ВСЛ) — це розповідь про підлітка, який разом з батьками змушений залишити своє звичне життя на сході України, переїхати до Києва й спробувати налагодити своє життя там. 

«Абетка війни» (Абук) — аудіокнижка від Євгена та Соломії Степаненків. Це повість у листах, які написали одне одному воїн та його донька, поки тато воював на Донбасі, а донечка чекала його в мирному Києві. В аудіокнижці 33 розділи, кожен з яких починається з нової літери алфавіту. Книжку начитували Андрій Хливнюк, Влада Величко, Ігор Козловський, Олег Шульга, Сергій Притула та Соломія Степаненко.
 

Писати для дорослих складно. Писати для дітей — ще складніше. Писати для дітей щиро та відверто, щоб вони не відчули фальші — це мистецтво

Але і без дискусій не обходиться. Книжка «The War: the Children who will Never Get to Read Books» (Моя книжкова полиця) обросла такою кількістю обговорень, що навіть Українська психологічна асоціація виступила з листом-рецензією, у якій не рекомендувала її для читання дітям, зокрема українським. 13 історій про дітей, які ніколи більше не зможуть читати книжок, написала Марія Сердюк і проілюструвала Тетяна Калюжна. Як зазначають на сайті видавництва, на створення книжки витратили сім днів і не планували розповсюджувати її в Україні до перемоги. Спершу це видання позиціонували як книгу, що базується на реальних історіях та має привернути увагу до вторгнення Росії в Україну. Готували книжку до цьогорічного фестивалю дитячої книги в Болоньї, який тривав з 21 по 24 березня. Втім, коли позиціонування змінилося з арт-об’єкта на видання для дітей, професійна видавнича спільнота обурилася, адже реалістичні формулювання та жорсткі ілюстрації не підходять для дитячої аудиторії. Попри все, на сайті видавництва пропонують придбати англомовну електронну версію книжки, не вказуючи вік, для якого вона рекомендована. 

Писати для дорослих складно. Писати для дітей — ще складніше. Писати для дітей щиро та відверто, щоб вони не відчули фальші — це мистецтво. Як називати війну війною, як чесно розповідати про все так, щоб не зашкодити читачам — відповіді на ці питання вже понад 8 років шукають українські автори і видавці. Деякі українські видання є справді глибоко пропрацьованими, з розумінням аудиторії, для якої створюються. Деякі — економлять на ілюстраціях, але намагаються підкріпити власне значення обраною тематикою та відверто грають на патріотизмі. Ще однією важливою проблемою є те, що часто автори й авторки попросту не розуміють, як пропрацьовувати складні теми і створювати цікаві тексти.
Вагому роль у створенні дитячих видань відіграє постать ілюстратора, який у тандемі з письменником є співавтором дитячої книжки. Плідна співпраця дозволяє маленьким читачам повністю занурюватися у історії та розуміти їх глибше. Що-що, а художнє оформлення українських дитячих книжок ще і до війни переважно було на дуже високому рівні — і це не може не тішити. Доброю практикою для українського видавничого ринку стало залучення до створення книжок експертного середовища — зокрема дитячих психологів, професійні коментарі й зауваження яких допомагають створювати кращі книжки для дітей. 
На жаль, втрати і горе стають буденністю для українських дітей. Тому логічно й правильно, що вони знаходять своє місце на сторінках дитячих книжок. Проте якими будуть ці книжки — залежить від дорослих. І не лише від їхньої фаховості, а й чутливості та емпатії.