У Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього (стаття 2) геноцид визначається як «наступні дії, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу ": вбивство членів такої групи;
заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;
навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на її повне або часткове фізичне знищення;
заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;
насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.
У Конвенції підтверджується, що геноцид, незалежно від того, відбувається він у мирний або воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права і проти якого учасники Конвенції зобов’язуються «вживати заходів попередження і карати за його вчинення» (стаття 1). Головна відповідальність за попередження і припинення геноциду покладається на державу, в якому цей злочин вчиняється.
На Всесвітньому саміті 2005 року глави держав і урядів одноголосно підтвердили, що «кожна держава зобов’язана захищати своє населення від геноциду, військових злочинів, етнічних чисток і злочинів проти людяності». Вони постановили, що міжнародне співтовариство має у відповідних випадках надавати державам допомогу в розширенні їх можливостей щодо захисту населення до початку криз і конфліктів. При цьому глави держав і урядів підтвердили, що, якщо та чи інша держава «явно виявиться не в змозі» захистити своє населення від чотирьох зазначених злочинів, міжнародне співтовариство готове зробити колективні дії через Раду Безпеки і відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй.
Три основні аспекти концепції обов’язків захищати були передбачені в Підсумковому документі Всесвітнього саміту 2005 року і остаточно сформульовані в доповіді Генерального секретаря по реалізації відповідальності щодо захисту 2009 року. Політичне зобов’язання, взяте на себе державами-членами в 2005 році, спирається на норми міжнародного права, включаючи Конвенцію про геноцид.
У вересні 2015 року Генеральна Асамблея ООН постановила проголосити 9 грудня Міжнародним днем пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої людської гідності і попередження цього злочину (A/RES/69/323). Ця дата була обрана в зв’язку з тим, що в цей день в 1948 році була прийнята Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього.
Мета цього Дня - підвищувати обізнанность про Конвенцію щодо попередження злочину геноциду і покарання за нього та її ролі в боротьбі з геноцидом і попередженні цього злочину, як воно визначено у Конвенції, щоб поминати людей, які стали його жертвою, і шанувати їх пам’ять.
Приймаючи цю резолюцію без голосування, все 193 держави-члена тим самим підтверджують, що кожна окрема держава відповідальна за захист свого населення від геноциду, що така відповідальність передбачає попередження цього злочину, в тому числі підбурювання до нього.
Деякі факти про геноцид за останні 100 років:
1932-1933 - Йосип Сталін і Радянський Союз створюють штучний голод в Україні після того, як народ протестує проти нав’язаної системи управління земельними ресурсами, відомої як "колективізація", яка вилучає з приватної власності сільськогосподарські земелі і примушує людей до роботи виключно в радянських колективах. За деякими оцінками 25,000-33,000 чоловік вмирають кожен день. В цілому від 6 мільйонів до 10 мільйонів випадків смерті.
Грудень 1937 - січень 1938 - Японська імператорська армія марширує в Китаї і вбиває, за історичними оцінками близько 300000 китайських солдатів і цивільних осіб. Десятки тисяч людей піддаються зґвалтуванню перед смертю.
1938-1945 - нацистська Німеччина, під. проводом Адольфа Гітлера, починає вважати єврейське населення расово неповноцінними і загрозою для своєї раси. Вбиває, за оцінками, шість мільйонів євреїв в Німеччині, Польщі, Радянському Союзі і в інших областях по всій Європі під час Другої світової війни.
1975-1979 - злочини лідера червоних кхмерів Пол Пота, щоб перетворити Камбоджу в комуністичне селянське хазяйство. Геноцид суспільства веде до загибелі до двох мільйонів чоловік від голоду, примусової праці та страт.
1988 - іракський режим Саддама Хусейна призводить до нападів на цивільних осіб, що залишилися в "заборонених" областях. Атаки включають застосування іприту і нервово-паралітичний речовин і призводять до загибелі приблизно 100000 іракських курдів.
1992-1995 - Югославія, на чолі з президентом Слободаном Мілошевичем, нападає на Боснію після того, як вона заявляє про свою незалежність. Близько 100 000 чоловік - більшість з яких є мусульманами, або боснійцями, - вбиті в ході конфлікту. Присутні масові страти чоловіків "бойового віку" і масові згвалтування жінок.
1994 - У Руанді, за оцінками, вбито понад 800000 цивільних осіб, в основному з етнічної групи тутсі. Вони гинуть протягом трьох місяців.
2003 - у регіоні Дарфур в Судані, за оцінками, 200 000 до 500 000 чоловік гинуть.
Август 2014 року - так званий «ІГІЛ» руйнує і атакуює північне іракське місто Синджарі, регіон релігійної групи меншини єзиди. 500 осіб було вбито, 70 дітей померли від спраги, жінки були продані в рабство між послідовниками угруповання «Ісламська держава». Січень 2016 - За даними доповіді Організації Об’єднаних Націй, ISIS, як вважають, тримає більш ніж 3500 людей в якості рабів, більшість з яких складають жінки і діти з громади езидов і інших груп меншин.
