Література, яка здатна змінити уявлення про нудне читання.

 Напевно, на кожну людину чекає в безмежному книжковому всесвіті одна-єдина книга, яка й перетворить її на справжнього читача – звичайно, якщо доля дозволить їм зустрітися.

Чи можна знайти кращий час для читання хороших книг, як не впродовж навчального року? Чи бувають цікавіші видання, ніж ті, що не входять до шкільної програми?      Адже насправді далеко не все, пропоноване у шкільних підручниках, варте детального вивчення. Як і багато з того, що до них не ввійшло, слід випускати з уваги.            Особливо, якщо йдеться про українську шкільну програму, що найпевніше виконує функцію знеохочення дітей до читання. Пропонуємо вам добірку книг, які здатні змінити уявлення про нудне читання, і полегшити життя батькам, які ламають голову в пошуках цікавого і корисного подарунка.

(Країна мрій, 2014)

Книга, що не була задумана саме як книга (автор просто задля власної розваги іноді писав кумедні історії), проте з виходом стала бестселером у США, а також здобула шалену популярність у багатьох інших країнах.

Веселі історії про типову американську родину подані, як щоденник головного героя, учня середньої школи. Нетиповість цього видання полягає в цікавому поєднанні власне тексту й коміксу, а також у доволі несподіваному для українського читача доборі лексики: маємо писані чорним по білому багато слів, вживання яких зазвичай не викликає захвату в батьків чемних діток: тут і «дебіли», і «блін», і «ідіоти».

Тобто сіячі «доброго й вічного» матимуть над чим стрепенутися, а інші можуть швиденько читати й тішитися появою видання без краплі моралізаторства й солодкавих історій. «Щоденник слабака» може стати відкриттям для тих, хто вважає, що читати – нудно, або кого «добрі» дорослі встигли відлякати від читання повчальними текстами про безкінечно пухнасті вчинки зайчиків чи котиків.

Рекомендований вік: від 8-9 років.

Галя Ткачук «Вечірні крамниці вулиці Волоської»

(Темпора, 2014)

Галя Ткачук належить до тих українських авторок, книжки якої можна пропонувати дітям, розбалуваним якісними перекладними книжками.

Під обкладинкою «Вечірніх крамниць» – хороша повість про чари міста, зокрема Києва, викрадені чужаками-лиходіями, про їх сповнене пригод повернення й про те, як поза своїм домом вони втрачають будь-яку силу.

Таким, щоправда, є поверховий пласт книги, бо якщо її візьмуться читати старші й обізнаніші в літературі читачі, то матимуть змогу за дитинним і наївним стилем письма відкрити багато глибших інтерпретацій. Проте на перший погляд маємо таки видання для дітей – сповнене пригод і фантазій, мрій і зовсім трішки мудрувань.

Рекомендований вік: від 8 років

Володимир Рутківський «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Підводний човен», а також дилогія «Сині води» й книга «Сторожа застава»

(А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА)

Володимир Рутківський – український письменник, який пише в дуже популярному колись (коли ще батьки були дітьми), проте дуже рідкісному нині жанрі історичної прози для дітей. Трилогія про джур і дилогія про битву на Синіх Водах – найвідоміші сучасні книги письменника, повісті якого ще за радянської доби не наважувалися публікувати в Києві, проте радо перекладали російською та друкували в Москві.

Нині ж він повернувся до українського читача зі своїми пригодницькими книжками, описуючи теми, складні й мало прописані істориками: зародження козацтва, битва часів Великого князівства Литовського, історія богатирів Іллі Муромця, Олешка Поповича й Добрині.

За текстами Володимира Рутківського – не тільки авторська вигадливість, а й потужне опрацювання історичних досліджень і першоджерел. І багато вдячних великих і маленьких читачів.

Рекомендований вік: від 8-9 років.

Барбара Космовська «Буба», «Буба: мертвий сезон»

(Урбіно, 2011)

Письменниця Барбара Космовська – знана в Польщі авторка романів для підлітків. Її книги про 16-річну Агнешку (яку всі називають Бубою) – це ланцюжок побутових історій та ситуацій, у які сучасний підліток має всі шанси потрапити, проте не завжди знає, як із них виходити.

Ідеться і про стосунки з батьками та друзями, і про власні різноманітні зацікавлення, і про родинний побут, і про серйозніші речі, як-от азартні ігри чи пияцтво. Читачів "Буби" також приваблює легкий гумор і таке потрібне для підлітків оптимістичне ставлення до дійсності та клопотів у власному житті.

Тетяна Щербаченко «Як не заблукати в павутині»

(Видавництво Старого Лева, 2013)

Своєрідний посібник для дітей про всесвітню інтернет-павутину, про її історію й – особливо - практичне застосування.

Книга Тетяни Щербаченко – вкрай актуальна нині, коли діти освоюють інтернет подекуди швидше за батьків і точно глибше за бабусь і дідусів. Жваво подане й щедро та дотепно ілюстроване видання згодиться тим, хто починає активне життя в інтернеті: авторка легко й доступно оповідає про системи пошуку, соцмережі, е-крамниці та е-гроші, віруси й рекламу, хакерів і тролів.

Особливість видання – вміння авторкою дуже просто й містко, на "дитячому" рівні, пояснювати доволі складні інтернет-реалії. Книга, яку батьки зазвичай купують дітям, проте самі дізнаються з неї багато нового й корисного.

Рекомендований вік: від 8-9 років.

Ульф Старк «Мій друг Персі, Бофало Біл і я»

(Теза, 2012)

Уже давно так склалося (ще чи не з часу Астрід Ліндгрен), що шведську літературу для дітей критики вважають чи не найкращою у світі. І так само у сучасній шведській дитячій літературі слід вважати Ульфа Старка чи не найкращим письменником.

Проте українською нині маємо переклад єдиної повісті письменника: "Мій друг Персі, Бофало Біл і я", у якій ідеться про канікули хлопчика Ульфа, описані ним самим. Особливість письма Старка, й у цій книзі зокрема, – не зовнішня подієвість, а міркування, відчуття й спостереження героя-підлітка.

Власне те, що зазвичай діти ховають глибоко в собі: важливі тонкощі дитинства й дорослішання, міркування про дитячу самотність і першу ніжну закоханість, про хлопчачу дружбу й погляд на стосунки з та між батьками. Поза сумнівом, це – книжка-друг, яка знає й розуміє те, чого не здатні не тільки батьки, а часто й найкращі друзі. Проте точно розуміє Ульф Старк.

Рекомендований вік: від 9-10 років.

Люсі-Мод Монтгомері, «Енн із Зелених Дахів», «Енн із Ейвонлі», «Енн із Острова Принца Едворда», «Енн із Шелестких Тополь»

(Урбіно)

Серія книг канадської письменниці уже понад століття розчулює юних читачок оповідями про зворушливу фантазерку Енн Ширлі, про її милі пригоди й життєві клопоти чи радощі, написані напрочуд оптимістично, легко й дотепно.

У семи книгах розгортаються події, що починаються із всиновлення Енн старенькими братом і сестрою, й тривають аж до навчання дівчинки в коледжі, аж до її заміжжя, до народження й навіть утрати власної дитини. Своєрідний "дівчачий" книжковий серіал, який у багатьох країнах світу давним-давно вважається класикою, неодноразово екранізованою й обговореною.

Натомість в Україні тільки нещодавно вийшли перші чотири книги серії. Проте видавці обіцяють продовження, тому ті, хто вже почав читати, нетерпляче зазирають до книгарень, а непосвячені мають усі шанси наздогнати свою порцію насолоди від читання.  

Рекомендований вік: від 13 років.

Сью Таунсенд, «Таємний щоденник Адріана Моула»

(Видавництво Старого Лева, 2013)

"Таємний щоденник Адріана Моула" - ще одна книжка з "серіалу", цього разу "хлопчачого", написаного британкою Сью Таусенд майже тридцять років тому.

Головний герой, підліток Адріан Моул, вважає себе інтелектуалом, закохується й пише вірші (й навіть надсилає їх на ВВС), активно цікавиться політикою й переймається здоровим способом життя, як волонтер доглядає старенького дідуся й поміж цим усім ходить до школи та скептично коментує життя власних батьків, які то розлучаються, то знову вирішують жити разом.

Адріан Моул чимось схожий на трішки старшого літературного героя Холдена Колфілда (Джером Селінджер "Над прірвою в житі"), а його щоденник свого часу був шалено популярний в англомовних країнах і навіть надихав інших письменників, у чому вони радо зізнаються, як ось Іан Вайброу, відомий українському читачеві серією книг про Маленького Вовчика.

Рекомендований вік: від 12 років.

Сніжинки - новорічні прикраси

День сніжинки з паперу відзначається в усьому світі щорічно 27 грудня. Вирізання візерунків з паперу – це дуже давнє мистецтво, яке зустрічається у різних народів. Воно виникло, мабуть, в Китаї, де в 105 році Цай Лун винайшов папір. Оскільки новий матеріал був надзвичайно дорогим, оригінальне різьблення з нього було розвагою тільки імператорського двору. Китайські модниці і придворні красуні прикрашали свої обличчя та зачіски паперовими картинками.

Пізніше, в XIII-XVII століттях, коли вартість паперу значно знизилася, і він став більш доступним, мистецтво вирізання розповсюдилося серед простого народу, перетворившись в один із видів традиційного народного декоративно-прикладного мистецтва Китаю, який отримав назву «цзяньчжи».

Сьогодні сніжинки з паперу вирізають у всіх країнах світу. Це цікаве мистецтво прижилося і в Україні. Вирізання сніжинок стало родинною традицією багатьох українців під час Новорічних свят. Якщо ви ще не знайомі з цим видом мистецтва, долучайтеся! За посиланням на вас чекають чудові майстер-класи та добірка книжок 👇

 https://l.facebook.com/l.php?  

https://l.facebook.com/l.php? 

День подарунків

 

Усім нам дуже подобається отримувати всілякі приємні подарунки. Це справжній сюрприз, коли гублячись у здогадах ми отримуємо щось зовсім несподіване, але в глибині душі лише крадькома окреслене в наших добрих надіях і мріях, що приносить нам непідробну радість і теплі почуття. Через подарунок можна передати не тільки свою ніжність і турботу, а й показати всю щирість своїх почуттів і переживань по відношенню до свого улюбленого або улюбленої, друга чи подруги, родича, знайомого, колезі по роботі або навіть начальнику. Не дивно, що колись у далекій Великобританії та пов’язаних з нею країн Британської співдружності, а саме в Канаді та Австралії, Новій Зеландії та на Самоа, Кірібаті і т. д. виникло це дивовижне свято, свято сюрпризів, свято подарунків, свято уваги і не байдужості.

Спочатку він називався абсолютно інтригуючою назвою - «Boxing day» і був, за даними проекту DilovaMova.com, не робочим днем. Невід’ємно зв’язувався з християнськими традиціями і відзначався на другий день після Різдва. Як правило, за цілком природних причин, тоді вчиняти благодійні подарунки мали більше можливостей саме забезпечені верстви суспільства: господарі підприємств, аристократи, купці і комерсанти. Подарунки відбувалися на адресу своїх підлеглих, слуг, робітників і прикажчиків, загалом всіх тих, хто на думку заможних людей не міг собі багато чого дозволити. У цьому виявлялася частина практичної реалізації загальнохристиянських цінностей, які сповідалися Церквою і були притаманні вищому світському і освіченому прошарку суспільства.

З часом ця традиція поширилася і на інші верстви суспільства, була підхоплена і розповсюдилася по всьому світу. У Біблії, в Діяннях Святих Апостолів, глава 20 вірш 35 написані слова самого Ісуса Христа, Який підкреслював, що блаженнее давати, ніж брати. Це фундамент будь-яких здорових відносин. Дарувати подарунки не тільки приємно, але в цьому закладено сенс нашого життя, адже і життя дається як подарунок, якого ми зовсім не заслужили.

Історія свята почалася зі звичаю дарувати гроші та подарунки людям нижчого соціального становища. Подарунками серед собі подібних обмінювалися напередодні Різдва, а бідні отримували їх в останню чергу. Подарунки дарували в коробках, звідси назва – Boxing Day.

Існує кілька версій, як пішла назва свята:

1. 25 грудня католики всього світу відзначають одне з головних християнських свят – Різдво Христове. Згідно з різдвяним традиціям, в ніч з 25 на 26 грудня, Санта-Клаус (казковий дід, який в Різдво дарує подарунки дітям) кладе під ялинку подарунки. Вранці, коли всі прокидаються, починають відкривати коробки в яких знаходяться святкові подарунки. Якщо сім’я велика і багатодітна, то будинок наповнюється порожніми коробками, які діти не завжди поспішають прибрати, бо їх увага прикута до вмісту подарунку… Мабуть тому, цей день і стали називати в англомовних країнах як «день коробок», але при перекладі на ряд мов вважали, що назва «День подарунків» більш «милозвучніше».

2. Існує інша версія, що назва свята дали коробки з якими одержувачі подарунків поспішають в магазин щоб обміняти подарунок, якщо він припав їм до смаку (торгові точки, як правило, передбачають таку можливість).

3. Знаходяться люди, які вважають, що буквальний переклад «День боксу» і назва ця походить від того, що зібралися на святкування Різдва люди віддавалися народній англійській забаві – боксу.

4. У давнину, серед представників аристократії було прийнято 26 грудня обдаровувати подарунками васалів і прислугу, які отримували вихідний в цей день, бо в Різдво прислуговували на святі у господарів.

5. 26 грудня купці видавали всім, хто працював на них (продавцям, слугам, прикажчикам…) своєрідні Різдвяні премії – коробки зі смачною їжею та ласощами. Деякі вважають, що це поклало назву святу.

Що таке подарунок

Ми звикли дарувати й отримувати подарунки на будь-які події. Для нас часом, не настільки важливо яким він буде, просто щоб він мав місце бути. Багато людей дуже ретельно ставляться до вибору подарунків, і витрачають свій час на цей момент з особливим «трепетом». Вибираючи такий презент для близької людини, найчастіше ми робимо стандартні подарунки. Здавалося б, що немає нічого простіше, вибрати і зробити подарунок. Але багатьох з нас це ставить у «безвихідну» ситуацію. «Дуже складно» подарувати подарунок тому, хто дуже дорогий, і ти намагаєшся, вибрати ту річ або предмет, який би запам’ятався «найдорожчій» людині надовго.

До вибору подарунка необхідно поставитися з особливою увагою. Дуже бажано врахувати загальний настрій святкової атмосфери. Зовсім не обов’язково дарувати дорогі подарунки, адже головне увага і турбота. Подарунок, який ви можете вибрати нехай буде несподіваним сюрпризом, в чимось корисним або просто приємним, головне зробити це від чистого серця. З Днем подарунків Вас, дорогі наші читачі!

З Різдвом Христовим 2023

 Різдво Христове - великий день для всіх християн. Православні відзначають його цього року за новим церковним календарем 25 грудня, за старим стилем дата залишається незмінною - 7 січня.

Різдво Христове вважається одним з найвизначніших свят у церковному календарі. З ним пов'язано багато давніх українських традицій – різдвяні вертепи, виготовлення дідуха і дитячі колядки.

 

Українці готують різноманітні страви на Різдво, головною з яких є кутя. Також цього дня відвідують різдвяне богослужіння.

 

У 2023 році українці зустрінуть свято у час війни. У зв'язку з російським вторгненням вихідні на Різдво теж будуть скасовані.

 

Але російські окупанти не заберуть у нас свято. Всі віруючі українці у Різдво молитимуться про перемогу України і надсилатимуть одні одним привітання з Різдвом. 

Моє привітання з Різдвом просте: будьте здорові і щасливі, хай настане такий довгоочікуваний переможний мир, а всі плани здійсняться у житті!

 

До 190-річчя від дня народження Марка Вовчка (1833-1907), письменниці, перекладачки, етнографині

              

На небосхилі української літератури в 1857 році спалахнула сліпуча комета: нікому не відома за межами Немирова 24-річна дружина вчителя географії провінційної гімназії блискавично стала першорядною письменницею і першою жінкою-письменницею.

Як там було б, але напередодні виходу в світ дебютної книжки авторки Пантелеймон Куліш (1819-1897) написав у листі Тарасові Шевченкові (1814-1861):

   "Побачиш, які дива в нас творяться: уже й каміння починає вопіяти! Де ж пак, не диво, щоб московка преобразилась в українку, да такі повісті вдрала, що хоч би й тобі, мій друже, то прийшлись би в міру!"

Чи сподобалася перебірливому до початківців Кобзареві дебютантка-москалька? 13 липня 1858 р. Тарас Григорович не лише присвятив Марко Вовчок вірш “Сон” (“На панщині пшеницю жала”), а зібрав у Санкт-Петербурзі серед членів української громади 120 рублів, особисто придбав золотий браслет і разом з оригінальною поезією-присвятою надіслав у Немирів Марії Маркович.

Тараса Шевченка, зворушливо називав 26-річну заміжню панянку “Марусею” і “донею”, а себе – “хрещеним батьком”.

10 цікавих фактів про Марко Вовчок

1. Марія Олександрівна Вілінська (справжнє ім’я) була двічі одружена. З першим своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом Опанасом Маркевичем познайомилась в Орлі, де він відбував заслання за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. З другим чоловіком — Михайлом Дем’яновичем Лобач-Жученко, одружилась після смерті Опанаса.

 

2. Матір Марії — Парасковія Петрівна походила з російського дворянського роду Данилових. Батько — Олександр Олексійович Вілінський — збіднілий дворянин, армійський офіцер у відставці, помер, коли донці було лише 6 років. Вітчим (другий чоловік Парасковії) був дуже жорстоким, люто знущався як з кріпаків, так і з власної родини. Одного разу програв маєток у карти і покинув сім’ю на призволяще.

 

3. У віці 12 років мати віддала Марію до приватного пансіону в Харкові, де вона провчилася неповних три роки.

 

4. Марко Вовчок знала багато іноземних мов, перекладала російською мовою багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема п’ятнадцять романів Жюля Верна, твори Альфреда Брема, Чарльза Дарвіна. 

 

5. В січні 1851 року, після весілля з Маркевичем, Марія виїжджає до України, живе в Чернігові, Києві та Немирові. Молодята живуть у постійній скруті, змінюють весь час квартири. У цей час письменниця часто виїжджала у села і збирала український фольклор.                        

 6. Була знайома з Т. Шевченком, І. Тургенєвим, М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, М. Костомаровим, П. Кулішом, Д. Менделєєвим, О. Бородіним, Л. Толстим, Жюлем Верном.                         

7. У 1859 році Марко Вовчок тяжко захворіла і разом із сином Богданом поїхала на лікування до Німеччини, а згодом до Великої Британії, Швейцарії, Італії та Франції.                                                                             

8. Упродовж 1860-1866 років Марія живе у Парижі. Її життя було скрутним, бо гонорарів за друкування творів у журналах ледь вистачало, щоб оплачувати маленьку кімнату на околиці міста. Щоб хоч якось заробити копійку, письменниця починає друкувати у французьких журналах деякі з «Народних оповідань», перекладених французькою. Оповідання сподобалися французьким читачам. Повість-казка Марка Вовчка «Маруся» видавалась у Франції 20 разів. Повість «Маруся» стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, була відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек.                                                           

9. У 1891 році усиновила свого першого онука Бориса, рятуючи репутацію майбутньої невістки, адже хлопчик народився до шлюбу. Хоча невістка Ліза і син Богдан повінчались після народження Бориса, хлопчик всеодно залишився у Марії і всі вважали його молодшим сином письменниці.                                                                                                      

10. За повість «Кармелюк» і оповідання «Два сини» Марко Вовчок зазнає переслідувань царської цензури, що змусило її залишити Петербург назавжди, в якому вона прожила 10 років після Франції. 

                                          

Лауреати премії імені Лесі Українки

 

Лауреатами премії імені Лесі Українки за 2023 рік стали Андрій Кокотюха, Олександр Продан та Катерина Лук’яненко.

У п'ятницю, 15 грудня, Комітет з присудження премії Кабміну імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва визначив лауреатів 2023 року.

У номінації «Літературні твори для дітей та юнацтва» перемогла книга Андрія Кокотюхи «Врятувати березень» про одну родину на Київщині, що потрапила під російську окупацію навесні 2022 року. Роман вийшов минулого року у видавництві «Ранок».

У номінації «Художнє оформлення книжок для дітей та юнацтва» комітет переважною більшістю голосів відзначив художнє оформлення Олександра Продана книги «Дім» про хлопчика, який втратив дім через війну і тепер намагається віднайти його усередині себе. Видання випустили друком у жовтні 2022 року у харківському видавництві «Ранок».

У номінації «Театральні вистави для дітей та юнацтва» перемогу здобула перша в Україні інклюзивна вистава для дітей, юнацтва та людей з порушенням зору Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок імені Марійки Підгірянки «Хто росте в саду», яку поставила режисерка Катерина Лук’яненко.

У номінації «Кінотвори для дітей та юнацтва» цьогоріч було вирішено не присуджувати премію.

Лауреатів визначає Комітет з присудження премії, МКІП подає узгоджені пропозиції до Кабміну. Розмір грошової частини премії за перемогу у кожній з номінацій — 20 тисяч гривень.

Нагадаємо, лауреатами премії імені Лесі Українки за 2022 рік стали письменниця Олеся Мамчич із книжкою «Як правильно ревіти?», художниця Оксана Садовенко за оригінальне художнє оформлення книжки «Ти і Малевич», а також Ірина Ципіна, режисерку-постановницю Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва (м. Львів) за створення вистави «Пливе човен».

У 2021 році премію отримали Катерина Горностай із повнометражним ігровим фільмом «Стоп-Земля», письменниця Лариса Ніцой із книгою «Незламні мураші», художник Дмитро Печенкін із художнім оформленням серії казок «Киці-мандрівниці», а також Сергій Новачук та Ірина Корольова за створення вистави у Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі імені Миколи Куліша «Легенда про Дракона».

Ігровий день

 

20 грудня відзначається День гри. Це свято має іншу назву – Ігровий день. Він стосується будь-яких ігор – карточних, настільних, відео, комп’ютерних, лялькових тощо. День ігор надає можливість хоча б на добу відволіктися, позбавитися від стресу та розважитися. Свято відбувається щороку за спонсорської підтримки Games Workshop, починаючи з 1975 року. Ця компанія займається виробництвом та продажем ігор. Спочатку почала створювати традиційні розваги, наприклад, нарди, а тепер випускає фантазійні варіанти, як Warhammer.

Основні події свята проходять у Бірмінгемі у Великобританії. Перше святкування відбулося в Лондоні 20 грудня 1975 року. Потім ідею підтримала вся Європа та США. Провести день радять за улюбленою грою разом з родичами, друзями, близькими людьми так, як заманеться.

А добірка настільних ігор - це чудова нагода обрати подарунок на ДЕНЬ ГРИ

«Хвилюватися і хвилювати». 130 років від дня народження Миколи Хвильового

 

Цьогоріч у фокусі Національного тижня читання є постать українського прозаїка, поета, публіциста, політичного діяча, основоположника пореволюційної української прози Миколи Хвильового.

13 грудня ми відзначатимемо 130 років від дня народження митця, одного з найвідоміших представників Розстріляного відродження, ідейного натхненника гасла "Геть від Москви!".

"Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорсткий до себе і до інших, хворобливо вражливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом - ніжний і сором'язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник", - так у 1928 році писав літературознавець Володимир Коряк.

Смерть Миколи Хвильового знаменувала крах ідеї націонал-комунізму, якій був щиро відданий митець.

Микола Хвильовий, справжнє прізвище якого Фітільов, народився 13 грудня 1893 року на території сучасної Сумської області в селищі Тростянець у родині вчителів. Підлітком мандрував у пошуках заробітку Донбасом і півднем України. Записався добровольцем на фронт під час Першої світової війни. Саме під час життя в окопах, серед солдатської маси, починають формуватись його демократичні, частково й більшовицькі симпатії. Рядовий Фітільов займає активну політичну позицію та займається політичною діяльністю. Він – член полкової ради солдатських депутатів, делегат армійського з’їзду. Саме в період військової служби Микола зближується з представниками українських національних партій, але сам залишається безпартійним. Весною 1921 року остаточно переїжджає до Харкова, де розпочинає цілком нове життя. Саме в Харкові Микола Хвильовий починає працювати в редакційному відділі Головполітосвіти. Паралельно влаштовується у видавництво «Червоний Шлях» і з головою занурюється в літературну роботу. Творчий шлях розпочав, заявивши про себе двома збірками віршів – «Молодість» і «Досвітні симфонії». Свої твори М.Хвильовий писав у стилі імпресіонізму. А за світовідчуттям він був романтиком. За своїми ж політичними переконаннями М.Хвильовий – український комуніст. Микола Хвильовий є основоположником нового типу прозописьма. За його сприяння 16 січня 1922 року утворюється Всеукраїнська Федерація Пролетарських Письменників і Митців із трьома центрами в Харкові, Києві та москві. Також він став організатором студії «Урбіно». У останні роки життя влада стежила за ним, а його квартира прослуховувалася. Переслідування М.Хвильового і його прибічників відбулося через звинувачення у прагненні відокремити українську культуру від російської, протиставити два народи один одному. Особливо тяжко було бачити, як його друзів та однодумців арештовували та розстрілювали. Та й у країні панував голодомор 1933. Коли письменник побачив становище селян на власні очі, то вже не зміг повернутися до звичайного життя. Насуплений, похмурий, мовчазний, великої радості він уже не зазнавав. Число «13» – фатальне у житті Миколи Хвильового. Тринадцятого він народився і помер. Життя М.Хвильового закінчилося самогубством – він застрелився у своєму кабінеті. Прожив він лише 40 років. Хвилюватися і хвилювати – це саме про нього, про Хвильового.

10 українських дитячих книг, про які знає увесь світ

  Українська книжка для дітей не так давно почала пробиватися в широкий світ.

Поява у престижних міжнародних каталогах на кшталт «Білих круків»та «почесних списках» премії Андерсена, участь видавців у Міжнародній книжковій виставці в Болонії, перемога в авторитетних преміях і, як наслідок – переклад в іноземними мовами та успіх у закордонного читача.

Книжки, які видані в Україні протягом останніх років стали відомими у світі.

Василь Голобородько, «Віршів повна рукавичка»

(«Грані-Т», 2010, ілюстрації Інги Леві)

2011 року книжка дитячих верлібрів «Віршів повна рукавичка» Василя Голобородька з лаконічними ілюстраціями Інги Леві ввійшла до міжнародного каталогу «Білі круки» (The White Ravens), ставши однією з 250 найкращих дитячих книжок у світі за версією Молодіжної бібліотеки в Мюнхені.

«Рукавичка», народна казка.

(«Навчальна книга – Богдан», 2011, ілюстрації Романи Романишин та Андрія Лесіва).

З появою навесні 2012-го в «Білих круках» «Рукавички» творчої студії «Аграфка», імена львівських художників Романи Романишин та Андрія Лесіва надійно «прописалися» у списки тих, хто створює найкращі дитячі книжки у світі. Роком раніше книжка перемогла в конкурсі Міжнародного бієнале ілюстрації в Братиславі «ВІВ 2011».

«Рукавичка» – одна з перших ластівок «Аґрафки» у сфері дитячої книги, книжка-гра, експеримент, який, очевидно, й оцінили мюнхенські бібліотекарі. Узявши класичний текст української народної казки, художники «вдягли» його у справжню хутряну рукавичку, розселили персонажів по «уявних квартирах» хтось опинився в пальці, хтось – потіснився в долоні, додали до книжки рукавичку-розмальовку й таким чином актуалізували українську казку для сучасних читачів, яким уже не достатньо традиційних ілюстрацій до загальновідомого твору.

Водночас із «Рукавичкою» до «Білих круків» потрапила і

«Казка про Старого Лева» Мар’яни Савки

з ілюстраціями Володимира Штанка.

Іван Андрусяк, «Вісім днів із життя Бурундука» («Грані-Т», 2012, ілюстрації Ганни Осадко)

Наступного 2013 року в «Білих круках» з’явилася бешкетна повістина «Вісім днів із життя Бурундука» Івана Андрусяка з ілюстраціями Ганни Осадко. «Вісім днів із життя Бурундука», себто семикласника Івана Боднарука, – психологічна повість, де всього потроху намішано – і перша симпатія, і проблеми з опануванням точних наук, і комплекси, пов’язані з надмірною вагою (щоправда, в цьому віці вони героя Андрусяка не дуже хвилюють), і навіть спроба виростити «кишенькового чортика» (у книжці вміщено покрокову інструкцію, як це зробити) для втілення будь-яких бажань.

Написано жваво й місцями по-справжньому дотепно, а «фірмові» чорно-білі ілюстрації Ганни Осадко створюють враження, ніби перед читачем – дитячий щоденник у дусі популярної писанини Ґреґа Геффлі («Щоденник слабака»).

Очевидно, трендове оформлення відіграло немалу роль у тому, що мюнхенські бібліотекарі вирішили включити книжку до свого каталогу. На початку 2015-го «КСД» видало скандальне продовження пригод «майже дорослого» Івася «Закоханий Бурундук».

«Ріпка”. Стара казка, по-новому розповів Іван Франко.

(«Навчальна книга – Богдан», 2012 ілюстрації Романи Романишин та Андрія Лесіва)

Водночас із книжкою Андрусяка й Осадко до «Білих круків» потрапив і другий артбук «Аґрафки» на тему української народної творчості.

«Ріпка» – також книжка-гра з оригінальним дизайном, книжка виймається з картонної коробки – так, мовби витягуєш із землі саму ріпку. А завдяки вставці з сантиметровою стрічкою дитині буде простіше уявити, якою ж величезною була городина, якщо її все сімейство не спромоглося вирвати. Наприкінці є словничок застарілих слів (художники використали текст казки в переказі Івана Франка).

Оригінальний підхід до всім знайомої теми, гумор в ілюстраціях і дизайні, а також стриманість у кольорах – за це українські читачі й, очевидно, журі європейських книжкових премій особливо люблять роботи Романи Романишин та Андрія Лесіва. Англомовний переклад книжки доступний на сайті видавця.

Романа Романишин, Андрій Лесів, «Зірки і макові зернята»

(«Видавництво Старого Лева», 2014)

2014 року українська дитяча книжка вперше отримала відзнаку престижної премії BolognaRagazzi. “Зірки і макові зернята” – дебют Романи Романишин та Андрія Лесіва як авторів. Хоча критики й закидають виданню брак «літературності», який помітно навіть у невеличкому тексті, а в головній героїні – дівчинці Дорі – вбачають особу беземоційну, це не завадило «Зіркам і маковим зернятам» стати популярними в Європі (книжку, щоправда, зі зміненою назвою, обкладинкою та іменем головної героїні, видано у Франції, Кореї, Аргентині, ведуться переговори зі Словенією та Латвією, англомовний переклад доступний на Amazon.com).

Це – втілена філософія так званих «маленьких кроків», історія про те, що кожне завдання, навіть найскладніше, слід починати з простого – з один, два, три… Здавалося б, чудова нагода пояснити дітям очевидні життєві речі, втім, батьки маленьких читачів в Україні й досі не знають, із якого боку підійти до читання цієї неординарної книжки-картинки.

Леся Українка, «Лісова пісня»

(«Основи», 2014 ілюстрації Поліни Дорошенко)

Те, що творчість і життєвий шлях Лариси Косач вивчають у школі, аж ніяк не робить із неї дитячої письменниці. І, на жаль, не робить її без сумніву європейського рівня твори цікавими для дітей.

Тоді як оновлене сучасне видання «Лісової пісні» з яскравими й непересічними, геть нетиповими для української класики ілюстраціями Поліни Дорошенко, здатне внести корективи у сприйняття творів Лесі Українки.

І якщо не змінити уявлення про те, що шкільна класика нецікава, то принаймні змусити одну книжку прочитати. Оформлення молодої художниці (ілюстрації до «Лісової пісні» – дипломний проект Поліни Дорошенко) оцінили й мюнхенські бібліотекарі, включивши видання до міжнародного каталогу «Білі круки» 2014

Роман Скиба, «Із життя хитрих слів»

(“Laurus”, 2013, ілюстрації Тетяни Денисенко)

Любителям словесних забавок сподобається книжечка «Із життя хитрих слів» поета Романа Скиби й художниці Тетяни Денисенко, що з’явилася в «Білих круках» у 2014 році.

Слова «хитрі», бо багатозначні – омоніми, омоформи, пароніми й загалом речі, мало придатні для перекладу іноземними мовами. Адже як іншими мовами передати «хитрість» ось цього, приміром, «Таксовіршика»: /Таксі впіймала такса. / І «гав» до водія… / – У вас висока такса? / Чи довга, як і я?. Ілюстрації до коротких віршиків виконано в техніці ліногравюри, що і припало до душі міжнародному журі.

Тарас Прохасько, Мар’яна Прохасько, «Хто зробить сніг»

(«Видавництво Старого Лева», 2013, ілюстрації Мар’яни Прохасько)

Дитяча книжка від подружжя Мар’яни і Тараса Прохаськів «Хто зробить сніг» щойно по виході зібрала всі можливі українські нагороди в царині дитячої книжки («Дитяча книга року ВВС», «ЛітАкцент року») й відтак потрапила до «Білих круків».

«Хто зробить сніг» – повість про життя великої кротячої родини, вічні цінності, любов, взаємодопомогу й відкритість до світу. Мудрість тут проста і ненав’язлива (велика і дружна родина, де всі одне одного люблять, живуть мирно і приймають у свій затишний світ усіх нужденних), оповідь – спокійна і плинна, малюнки Мар’яни Прохасько – метафоричні, ніжні й зворушливі.

Що важливо – автори мимохідь розповідають читачам про розподіл обов’язків у родині (мама тут не обмежена «традиційною» роллю домогосподарки, дозволяє собі й на контрабасі грати, й іноземні мови вчити, і на батуті стрибати; тато в цей час бавить дітей), життя і смерть, хоч це і не є основними темами повісті.

Книжку перекладено корейською мовою, обіцяють також видання латвійською. Прохаськи задумали кротячу історію як трилогію: 2014 року вийшла друга книжка серії «Куди зникло море», наразі автори працюють над третьою – «Як зрозуміти козу».

Романа Романишин, Андрій Лесів, «Війна, що змінила Рондо» («Видавництво Старого Лева»,

Цього року українські автори вдруге опинилися серед відзначених премією Міжнародної виставки в Болонії. І знову це заслуга творчої студії «Аґрафка» і ще, можливо, в дечому – результат того, що від весни 2014-го слова «Україна» та «війна» все частіше стали з’являтися в заголовках світових новин.

«Війна, що змінила Рондо» лежить на межі між метафоричною книжкою-картинкою для дітей та ілюстрованою притчею для дорослих. Художники взялися за непросту справу – розповісти дітям про війну, та ще й, вочевидь, по свіжих слідах.

Дія відбувається в ідеалізованому містечку Рондо, де всі живуть у злагоді й піклуються про співочі квіти. Перед нами троє друзів-алегорій – Данко, Зірка і Фабіян. Одного дня в місто приходить війна, що «торкнулася кожного» (війну художники зобразили у вигляді величезної безликої руки, що несе смертоносну зброю).

Фінал оптимістичний: рятують місто любов, спільна праця й співи (тут слід вочевидь відчитувати натяк на події Революції Гідності: мешканці Рондо співають гімн). Найголовніше у книжці – розуміння того, що війни не минають безслідно (місто, як і його жителі, все життя нестиме на собі рани-спогади).

Найпершою права на «Війну, що змінила Рондо» придбала Словаччина, незабаром книжка вийде друком також у Південній Кореї, Франції та Китаї.