Сьогодні, 15 лютого, в Україні вшановують учасників бойових дій на території інших держав. Також сьогодні - річниця виведення радянських військ з Афганістану. 26 років тому в Афганістані закінчилася десятилітня військово-політична спецоперація Радянського Союзу, участь у якій взяли 160 тисяч 375 військовослужбовців  з України, 3 тисячі 360 з них  – загинули, 72 – зникли  безвісти, 3560 – стали інвалідами. Згодом війну в Афганістані керівництво тодішнього СРСР визнало політичною помилкою.

Поділяючи всю біль з тими, хто втратив на цій війні своїх рідних і близьких, дітей і чоловіків, віддаючи данину поваги всім учасникам подібних подій, офіційно на законодавчому рівні в деяких суверенних державах, утворених після розпаду СРСР, були встановлені відповідні пам’ятні дні. В Україні - це «День вшанування учасників бойових Дій на території інших держав», який встановлений Указом Президента незалежної України № 180/2004 від 11-го лютого 2004-го року і щорічно відзначається 15-го лютого.

У цей день ми схиляємо голову перед всіма, перед живими і полеглими, перед ветеранами та перед тими, хто захищав і захищає найвищі ідеали добра у різних країнах світу.Чимало ветеранів-інтернаціоналістів і сьогодні знаходяться на бойовому посту Збройних сил України, захищають кордони нашої Вітчизни на Сході. Дякуємо вам за мужність і стійкість!

Сьогодні до пам'ятників афганцям по всій країні люди несуть квіти, приходять і новобранці. Ветерани Афганістану готові й їх навчити військової науки і всьому, що вміють самі, але все ж не полишають надії, що ухвалені цього тижня мінські домовленості будуть виконані. І  15 лютого стане днем завершення двох воєн.

Бажаємо вам, дорогі воїни-інтернаціоналісти, вашим рідним і близьким миру, щастя, здоров'я та благополуччя. 

Мрійник із Сахнівки

 
     2 лютого 2017 року виповнюється 80 років від дня народження видатного українського педагога, заслуженого вчителя України, одного з перших Народних вчителів СРСР, дійсного члена Академії педагогічних наук України і Російської академії освіти, директора середньої школи з села Сахнівка на Черкащині Олександра Антоновича Захаренка. 
   «Зайняти дітей взимку і влітку, в дощ і в спеку цікавою корисною справою, зайняти так, щоб у них виросли крила, засяяли очі від бажання, здійснити мрію. А потім подарувати її людям». «Бути вчителем – це не тільки викладання. Бути вчителем – це дитячі посмішки, шкільна родина та велике бажання донести знання до світлих дитячих голівок. А ще це психологія. Без розуміння та підтримки і діалогу не буде», – говорив він.
Саме таким: чуйним, працьовитим та завзятим був і сам.
       Олександр Захаренко – український педагог та громадський діяч із села Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.
   

 Він народився 2 лютого 1937 року в місті Кам’янці в сім’ї службовця. По закінченні фізико-математичного факультету Черкаського педагогічного інституту працював за призначенням учителем математики і фізики у селищі Сахнівка, що на Корсуньщині.
      На той час село ще не оговталося від тяжких воєнних років, до того ж, було відрізане від райцентру бездоріжжям. Невідомо, чому молодий педагог обрав саме цю Богом забуту сільську школу, адже він мав чимало кращих пропозицій. Зокрема, його запрошували вчителювати у рідній школі у Кам'янці, на чому наполягали й батьки. Проте він обрав саме Сахнівську школу і їй віддав понад 40 років свого життя, перетворивши цей заклад освіти на один з найкращих в Україні.
       А розквіт школи, по суті, врятував від загибелі й усе село. Молодий педагог активно шукав нові шляхи удосконалення організації навчального процесу. З його приїздом до сільської школи розпочалися справжні дива. То Олександр Антонович перелітає річку на дельтаплані, то конструює моделі літаків та ракет. Рiч у тiм, що Олександр Захаренко все життя мріяв літати, й навіть учителем став частково завдяки тому, що його не взяли в авіацію. Новий педагог зацікавив дітей, які масово почали відвідувати його гурток. А сам учитель твердо вірив: для того, аби чогось досягти, треба мріяти й усе робити для того, щоб ці мрії здійснювалися.
      1966 року Олександра Захаренка призначили директором Сахнівської середньої школи і на цій посаді йому судилося пропрацювати 35 років.
Він виріс від звичайного директора школи до відомого не лише в Україні, а й за її межами новатора, першопрохідця, знаного педагогічного мислителя, творця авторської школи, який збагатив теорію і практику виховання учнів оригінальними підходами й методами здійснення виховного процесу.

Допомагало, насамперед, те, що на посаду директора школи Олександр Антонович прийшов уже досвідченим педагогом, маючи за плечима семирічний досвід вчителювання, під час якого сформувався як викладач, людина, громадянин.
    Він був передусім учителем та директором саме сільської школи, що спонукало його та весь педагогічний колектив до створення такої системи її діяльності, яка, як наслідок, перетворила освітній заклад у центр духовності й культури всього села.
Олександр Антонович, спираючись на досвід видатних педагогів Оуена та Шацького, розробив і втілив у життя унікальну технологію єднання всіх учасників освітнього процесу (сім'ї, школи, суспільства, ЗМІ тощо).
     Він створив нову систему громадянського, сімейного та трудового виховання, на практиці реалізував ідею школи-родини, школи, життя якої тісно перепліталося з життям села, його історією. Пошукова робота учнів спрямовувалася на дослідження родоводу і результатом цієї роботи стала «Енциклопедія шкільного роду» (в 4-х томах), видана у 2000 році. Вона стала своєрідним літописом історії Сахнівки, в тому числі й життя школи за останні півстоліття.
     Разом з дітьми та їх батьками Олександр Антонович перетворив звичайну сільську школу у школу-комплекс, яка забезпечувала розвиток учня не гірше, а за багатьма показниками і значно краще, в порівнянні з міськими школами.
А розпочав молодий директор зі втілення своєї ідеї – створення навчально-спортивного комплексу із навчальними, ігровими, спальними кімнатами для учнів 1-4 класів, танцювальним залом, музичним салоном і двома басейнами: літнім і зимовим. Задля її реалізації понад 10 років працювали дружньо всією територіальною громадою: вчителі, діти й батьки. Допомагали їм навіть ті односельці, діти яких вже не навчалися в школі. Тільки-но завершили заплановані роботи, як відразу ж взялися за спорудження культурно-музейного центру (обсерваторії, планетарію, демонстраційної і виставковкової зали), здійснили закладку місцевого дендропарку.
Згодом директора охопила ідея створення музею села з художньо-меморіальним ансамблем «Криниця совісті» в пам'ять односельців – жертв голодомору 1932-1933 p.p. з іменами 1200 загиблих, і знову її вдалося втілити в життя.
     Паралельно обладнали місцеву радіо- і телемережу, готували й проводили щоденні передачі з життя школи й села, випускали шкільну багатотиражну газету «Дівочі гори».
Самобутній педагогічний талант Олександра Антоновича поступово розкривався у створеному за його ініціативи навчально-виховному комплексі з усіма умовами для навчання, виховання й розвитку дітей.
    Система роботи Сахнівської школи спиралась на урахування психологічних, фізіологічних та культурних особливостей розвитку дітей та їх практичному запровадженні в навчально-виховній роботі школи. Через такий комплексний і системний підхід Олександр Захаренко обґрунтував методологічні засади своєї «педагогіки конкретної мети», яка ставиться перед шкільним колективом, спрямовує його діяльність і об'єднує зусилля всіх у її досягненні.
     Коли Україна стала незалежною, Олександрові Захаренку не довелося кардинально змінювати свою педагогічну лінію, адже вона базувалася на вічних темах – любові до рідної землі, поваги до свого роду, повазі до учнів та колективу.
«Незалежна Україна як повітря, як води потребує нової школи, яка хоч на крок ітиме попереду суспільства. Нової за змістом, за системою і технологією навчання та виховання – чесної та добродійної, що дасть країні покоління чесне, мудре, порядне, працьовите, яке ніколи не зречеться своєї державності, своєї історії, не зречеться святих істин, справедливості, давніх і нових традицій, дружби і поваги до культури інших народів. Найкращий вихователь громадянина України – власна правдива історія, культура, традиції нації», – писав тоді Олександр Антонович.
    Йому за життя вдалося матеріалізувати те, що утверджував на словах: «Школа – це постійний, самостійний рух уперед, ідея, яка має неодмінно захопити відразу трьох: учителя, учня, батьків. Якщо такої ідеї немає, то школа перетворюється на звичайну контору Держкомосвіти, де приходять і йдуть за дзвоником...».
    На практиці педагогічна симфонія Олександра Захаренка, як гармонійне поєднання інтересів учителя, дитини та її домашніх, виражалася в тому, що кожного дня він втілював конкретні справи, цікаві та об’єднуючі для всіх односельців.
     Головною ж його ідеологією був дітоцентризм. Він умів розмовляти. За жодних умов він ні на кого не підвищував голосу. Просто розмовляв з душею…
Визнанням оригінальності і новизни його педагогічних ідей стало надання школі офіційного статусу «Авторська школа О. А. Захаренка» (2002). Жаль лише, що сталося це опісля смерті Олександра Антоновича, серце якого зупинилося 30 квітня 2002 року.
     2007 року Міністерством освіти і науки України запроваджено нагрудний знак «Олександр Захаренко».
     Оцінюючи увесь його життєвий шлях, мабуть, не скажеш краще і ємкіше, аніж словами: «Життя, що віддане дітям». Він самовіддано трудився на педагогічній ниві, ніколи не був байдужим в громадському житті Шевченкового краю, був люблячим чоловіком, батьком і сином. За час трудової діяльності Олександр Антонович неодноразово обирався депутатом різних рівнів – від сільської Ради до Верховної Ради СРСР (1986-1991). Обирався і до складу депутатів Черкаської обласної ради, де під час сесійних засідань активно обстоював інтереси освітянської галузі області. Неодноразово відзначався державними нагородами: медалями «За трудову відзнаку», «За доблесний труд», медаллю А. С. Макаренка, орденом Леніна, знаком «Відмінник освіти СРСР», орденом «Знак Пошани», має почесне звання Заслужений учитель УРСР» (1974), почесне звання «Народний учитель СРСР» (1983).
1989 року Олександр Захаренко був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР, а через три роки його було призначено академіком-засновником Академії педагогічних наук України (1992).
      У 1999 році Олександра Антоновича обрано дійсним членом Російської Академії освіти.
У другій половині ХХ століття в плеяді кращих педагогів світу було троє видатних українців – Василь Сухомлинський, Олександр Захаренко, Іван Ткаченко. Знаменним є те, що народилися всі вони в сільській глибинці. Та це й не дивно: адже споконвіку саме село було осередком національної культури, носієм духовно-моральних звичаїв, традицій нашого народу. Саме в сільських школах і зараз працюють тисячі їх послідовників. До речі, те, що всі троє були директорами маленьких сільських шкіл, теж не випадково: безліч видатних педагогів (і Оуен, і Песталоцці, і Толстой, і Макаренко, й Монтессорі тощо) працювали, як правило, у невеликих школах, адже в них легше створити міцний та дружний колектив учнів, учителів, батьків, який допоможе реалізувати концепцію, запропоновану директором.
    Прийшли інші часи. Нове століття чекає нових Вчителів. Та «Авторська школа О. А. Захаренка» і сьогодні може по праву називатися "школою майбутнього", "школою XXI століття".
  

 Радимо прочитати:

Шамрай О.Г., Гончарик О.Г.

ОЛЕКСАНДР АНТОНОВИЧ ЗАХАРЕНКО

Рік видання: 2012

Під редакцією профессора Кузьмінського А.I. Черкаси: ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2008. - 448 с.

У книзi вперше вміщені статті, щоденниковi записи, листи i фотографiї відомого педагога i громадського діяча Олександра Антоновича Захаренка, відгуки випускників його школи, статтi колег-науковців про подвижницьку, тітанічну роботy директора сільської школи.

 Захаренко О. Поспішаймо робити добро / О. Захаренко. – Черкаси, 1997. – 28 с.

 Захаренко О. А. Школа над Россю / О. А. Захаренко, С. М. Мазурик. – К. :    Радянська школа, 1979. – 150 с

Книжкове дефіле «Юні оборонці Батьківщини». До дня пам’яті героїв Крут

Тематичний бібліографічний показчик

Бій під Крутами
(Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії)

Бій під Крутами - бій 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва: бій тривав 5 годин із 5 між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, - та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крутів.
На похороні у Києві біля Аскольдової могили президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш з назвою «Пам'яті тридцяти». Десятиліттями історія бою або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише згодом, у 2006 році на місці бою встановлено пам'ятник i у 80-ті роковини бою монетним двором випущено в обіг пам'ятну гривню.

Той білий сніг від крові тане. Студентський курінь рушить в правий бій, Щоб виправити жест Богдана, Не до лиця нам рабський однострій. Їх було триста, тих спартанців – Безвусих білолицих козаків, Та влаштували дикі танці, Отримав на горіхи бузувір. Під Крутами знайшли притулок Вічний чиїсь надії і сини. Сміливо йшли під вражі кулі, За Україну гинули вони…

  

 Іванів Д. Кров. Цвіт. Визнання: у День пам’яті героїв Крут Президент Ющенко своїм указом визнав вояків УПА та УНР борцями за незалежність і доручив Прем’єру Тимошенко розробити закон про їх правовий статус / Д. Іванів, М. Остерська // Україна молода. - 2010. - 30 січ. (№18). - С.  «На Аскольдовій могилі поховали їх...» - ця поезія Павла Тичини тривалий час була чи не єдиним потаємно–доступним нагадуванням про молодь, що вийшла захистити Київ у січні 1918–го. Учора акція пам’яті полеглих молодих вояків УНР об’єднала в столиці Президента Віктора Ющенка і Прем’єр–міністра Юлію Тимошенко. Вперше за тривалий час вони не лише брали участь в одному офіційному заході, а й перекинулися кількома словами

Курінний В. Героям - вічна слава: очільники держави і столиці поклали квіти до пам'ятного знака Героям Крут на Аскольдовій могилі та взяли участь у панахиді за загиблими / В. Курінний // Вечірній Київ. - 2010. - 2 лют.(№13). - С. 3. З нагоди 92-ї річниці трагічних подій під Крутами в Києві відбулися заходи, у яких узяли участь Президент і прем'єр-міністр України, керівники столиці

Сергійчук В. Крути як відродження українства / професор КНУ імені Тараса Шевченка, д.і.н. // Урядовий кур'єр. - 2010. - 29 січ. - С. У нашій історії є чимало кривавих етапів, які символізують жертовність героїв. Але найвеличнішим подвигом стали Крути. Кров героїв Крут не просто символ відродження українства -з того січневого дня 1918 року вона пломенить нам як вічний вогонь української волі, а відтак нагадує нам усім про обов'язок працювати для рідної землі

Скоробагатько С. По дорозі по кривавій нам іти у світ?.: до 92-ї річниці героїчної трагедії під Крутами / С. Скоробагатько // Сільські вісті. - 2010. - 29 січ.(№11). - С.

Трагедія й звитяга Крутів / Інф. "День" // День. - 2010. - 29 січ.(№14). - С. 1. Бій під Крутами заслужено посідає особливе місце в історії українських національно-визвольних змагань 1918-1921 рр. та в українській історії ХХ століття взагалі. В момент, коли столиця України опинилася практично беззахисною перед наступом московської червоної армії Муравйова, на захист Вітчизни стала патріотично налаштована молодь. Бій під Крутами став символом героїчного супротиву української молоді агресії більшовиків. 19 березня 1918 року тіла 27-ми розстріляних студентів були урочисто перепоховані в Києві, на Аскольдовій могилі

Факельное шествие памяти героев Крут / По материалам: УНИАН, Интерфакс-Украина // Корреспондент.net . - 2010. - 30 янв. - С. 29 січня у Львові відбулася факельна хода пам'яті Героїв Крут. Акцію зініціювали Автономні націоналісти з метою вшанування пам'яті юнаків, загиблих за Україну. У заході взяли участь понад 800 активістів, переважно молодь

Ющенко и Тимошенко возложили цветы к памятному знаку Героям Крут: Президент Украины Виктор Ющенко и премьер-министр Юлия Тимошенко возложили цветы к памятнику Героям Крут в Киеве / По материалам: УНИАН, Интерфакс-Украина // Корреспондент.net . - 2010. - 29 янв. - С.

Курінний В. Героям - вічна слава: очільники держави і столиці поклали квіти до пам'ятного знака Героям Крут на Аскольдовій могилі та взяли участь у панахиді за загиблими / В. Курінний // Вечірній Київ. - 2010. - 2 лют.(№13). - С. 3. З нагоди 92-ї річниці трагічних подій під Крутами в Києві відбулися заходи, у яких узяли участь Президент і прем'єр-міністр України, керівники столиці

Сергійчук В. Крути як відродження українства / професор КНУ імені Тараса Шевченка, д.і.н. // Урядовий кур'єр. - 2010. - 29 січ. - С. У нашій історії є чимало кривавих етапів, які символізують жертовність героїв. Але найвеличнішим подвигом стали Крути. Кров героїв Крут не просто символ відродження українства -з того січневого дня 1918 року вона пломенить нам як вічний вогонь української волі, а відтак нагадує нам усім про обов'язок працювати для рідної землі

Скоробагатько С. По дорозі по кривавій нам іти у світ?.: до 92-ї річниці героїчної трагедії під Крутами / С. Скоробагатько // Сільські вісті. - 2010. - 29 січ.(№11). - С.

Трагедія й звитяга Крутів / Інф. "День" // День. - 2010. - 29 січ.(№14). - С. 1. Бій під Крутами заслужено посідає особливе місце в історії українських національно-визвольних змагань 1918-1921 рр. та в українській історії ХХ століття взагалі. В момент, коли столиця України опинилася практично беззахисною перед наступом московської червоної армії Муравйова, на захист Вітчизни стала патріотично налаштована молодь. Бій під Крутами став символом героїчного супротиву української молоді агресії більшовиків. 19 березня 1918 року тіла 27-ми розстріляних студентів були урочисто перепоховані в Києві, на Аскольдовій могилі

Факельное шествие памяти героев Крут / По материалам: УНИАН, Интерфакс-Украина // Корреспондент.net . - 2010. - 30 янв. - С. 29 січня у Львові відбулася факельна хода пам'яті Героїв Крут. Акцію зініціювали Автономні націоналісти з метою вшанування пам'яті юнаків, загиблих за Україну. У заході взяли участь понад 800 активістів, переважно молодь

Ющенко и Тимошенко возложили цветы к памятному знаку Героям Крут: Президент Украины Виктор Ющенко и премьер-министр Юлия Тимошенко возложили цветы к памятнику Героям Крут в Киеве / По материалам: УНИАН, Интерфакс-Украина // Корреспондент.net . - 2010. - 29 янв. - С.

          Пам 'яті героїв Крут

Час мов злива. Події змиває Невгавмовна його круговерть, Лиш болючі підказки лишає В ріках пам‘яті, повних ущерть. Так і пише історію вічність. …Біля Крут у нерівнім бою Стали юні, боронячи гідність, Захищаючи волю свою. П’ять годин ще не знаного бою, Перший постріл, кривава ріка… «Ще не вмерла…» - луна долиною Над атаками пісня палка. Підлий обстріл зненацька у спину - І ровесники Крут гинуть знов, Бо так само боронять єдину Рідну землю від вражих оков. Час мов злива. Події змиває Невгавмовна його круговерть, Лиш болючі уроки лишає В ріках пам‘яті, повних ущерть.

Інтелектуальні посиденьки біля каміна у Зеленому млинку

 

Напередодні Новорічних свят бібліотекар школи Шкворець Т.О. разом із директором літературно-меморіального музею ім. О.С. Пушкіна та П.І. Чайковського вирішила зробити сюрприз учням 9-Б класу,запросивши їх на зимові інтелектуальні посиденьки біля каміна у Зеленому млинку.

Зеленений млинок або Млинок декабристів –це історичне місце, одне із найдавніших архітектурних споруд міста, де досі витає рух історії. І саме у цій історичній будівлі, під приємне потріскування соснових дров та красивих і романтичних спалахів іскор в каміні, під його світло й тепло учні із цікавістю слухали розповідь О.А. Мушти про деккабристський рух в Україні та діяльність Кам’янської управи Південного товариства.

Цікаве, доброзичливе спілкування під час тематичного заняття проходило між ведучими цього заходу –О.С. Муштою та Т.О. Шкворець та учнями класу. Історична і оригінальна атмосфера посприяла всебічному ознайомленню школярів з подіями місцевої та загальної історії України. Після тематичного заняття учні з цікавістю і захопленням розглядали приміщення Зеленого млинка. Діти булидуже задоволені цим історико-пізнавальним заходом і з гарним настроєм, приємними емоціями та щирими подяками організатором заходу завершили перебування в чарівному куточку Кам’янки.

Передноворічний пізнавальний сюрприз для дітей вдався чудово.

 

Іван Франко -великий мислитель і чарівник слова

 

  

Відзначаючи славне і знакове для української нації 160 річчя від дня народження Івана Яковича Франка, бібліотекар школи Шкворець Т.О. разом із активістами шкільної бібліотеки Абзелімовою Дарією , Кайданським Артуром (10-А), Кириченком Євгеном (10-Б) підготували та провели для учнів 10-А класу тематично-інтелектуальну годину спілкування «І. Франко –великий мислитель і чарівник слова». Із щирою вдячністю та любов’ю до І. Франка ведучі заходу прагнули збагатити знання учнів про великого Каменяра, самовіданного борця за кращу долю українського народу, титана праці, який мав повне право устами свого Мойсея сказати своєму народу:

«Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав 
у незламнім завзяттю –
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духу печаттю»

Основною метою ведучої заходу Тетяни Олексіївни було допомогти старшокласникам зрозуміти світоглядні принципи І Франка, його роль в історії світової та української культури, перейнятися почуттями гордості і самоповаги від того, що Україна є батьківщиною світового генія.

Пропагуючи твори І Франка виховувати в школярів патріотизм, любов до всього прекрасного, до рідної землі, до українського слова, прагнення до самоосвіти і активного проникливого читання творів класиків української літератури.

Під час заходу учням була представлена книжкова виставка творів І. Франка, рекомендаційний список літератури «Шлях у безсмертя» та тематично-ілюстрований стенд «Світоч нації»

Щиросердечна подяка учням 10-х класів Абзелімовій Дарії, Кайданському Артурові, Кириченку Євгену за активну і сумлінну участь у просвітницькому заході.

  

19 грудня - День святого Миколая

    Дев'ятнадцятого грудня - день святого Миколая. Св. Миколай також відомий під іменами: Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фадер Крісмас, Пер Ноель, Сінтер Клаас.

 

 Це найбажаніший день у році для дітлахів. Напередодні свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно і моляться до нього, просячи передусім здоров’я собі та батькам. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов'язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Ця різочка є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися.

А в ніч на 19 грудня до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки.

В сучасні часи з’явилась добра традиція – саме у день святого Миколая опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки. 

Народні традиції на Миколая

Колись господарі у цей день варили пиво, скликали гостей, гуляли, веселилися. А по обіді запрягали найкращі коні в "козирки" і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села - "бо треба ж знати, чи слизький сніг цього року випав!"

На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди.

На Поділлі хто першим прийде зранку до хати, той буде першим "полазником". "Полазами" вважаються чотири дні в році: Введення, Миколая, Анни і Різдво або Новий рік - четвертий і останній "полаз". В ці дні також першим перейти подвір'я має господар, не хто інший. Кожен господар встає в цей день раніше, ніж звичайно, і йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: "Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю жоною!"

На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!».

Св. Миколай опікується воїнами, водіями і мандрівниками, допомагає бідним у скруті, вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців та лучників.

В народних переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Вихоячи в море на промисел, рибалки завжди брали з собою образ святого чудотворця. 

Народні прикмети:   

• Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього.
• У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.
• Як впаде великий іній - на гарний врожай хліба.
• Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.
• Морозяний день - на уроду хліба й городини.
• З цього дня підходять другі морози - Миколині: "На Студеного Миколу снігу навалить гору".
• Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва (7 січня).
• "Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого"