300 років самотності: що ми знаємо про Сковороду?

Від дня народження видатного українського філософа Григорія Сковороди – 300 років.

  

   

 

 Сучасного читача важко здивувати.  Але з іншого боку, чи так вже багато знає цей читач про Сковороду, крім того, що «світ ловив його, та не спіймав»? Та й чи може він правильно витлумачити ці слова, які навіть багаторічний дослідник творчості Григорія Савича та визнаний авторитет у царині «сковородознавства» Леонід Ушкалов називає «загадковими»?

Розгадувати загадку Сковороди можна (і треба) довго. А заглиблення у його феномен напряму залежить від читання як власних творів Сковороди, так і праць людей, які вивчати його життєпис. 

 Григорій Сковорода (1722-1794) – український філософ-містик, богослов, поет, музикант (грав на скрипці, бандурі, гуслях, флейті). Мандрівник, самітник і аскет. Справляв значне враження на сучасників – як стилем життя, так і суттю того, що він проповідував. Писав філософські трактати, котрі не видавалися за життя, проте є актуальними і зараз – принаймні, для тих, хто поділяє ідеї Сковороди.

А ідеї Сковороди, сформовані не без впливу Платона і стоїків, оберталися довкола етичних засад життя. Він вивів поняття «сродної праці» – віднайдення свого покликання та служіння йому, що є головною засадою людського щастя. Проповідував потребу вдовольнятися малим, застерігав від надмірності. Однією з основних чеснот вважав вміння дружити. Вважав, що Бог є повсюди, і передусім – в кожній людині. Вивів власне трактування Біблії, відкидаючи церковку схоластику та вище за все ставлячи духовну свободу.

Сковорода не залишив по собі цілісної філософської системи та й не прагнув цього. Життя він присвятив самопізнанню, цій меті була підпорядкована вся його творчість. Іще до Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови, Сковорода зробив внесок у розвиток книжної української мови: його поезії та байки написані нею. Просив вибити на своїй могилі слова «Світ ловив мене, та не впіймав…», і цей його заповіт було виконано.

   Творчий спадок Григорія Савича не є великим. Це 17 філософських творів, сім перекладів, поетична збірка «Сад Божественних пісень», повчання в прозі «Байки Харківські». За життя твори Сковороди не друкувалися. Вперше значна збірка його творів вийшла у 1861-му в Петербурзі. Друга (яка містила всі відомі на той час твори) – рівно за сто років, у 1961-му. В Україні у 2000-х роках Леонід Ушкалов підготував кілька видань творів Сковороди, в тому числі повну академічну збірку.

ДНК українців. Чому Сковорода це геній. П'ять фактів до 300-річчя філософа

1. На його очах відбувався занепад Гетьманщини, її руйнування, винищування. Перетворення України на колонію Російської імперії під час її становлення (він народився саме в той момент, коли Петро Перший провів ребрендинг Московії та окупував назву Русь, ще за його життя розпочалася титанічна робота з окупації росіянами української історії). Тепер ви можете уявити, як це відбувалося і що він відчував.

2. Сковорода був величезним прихильником і поборником ідеї самопізнання та самобуття — те, без чого б українці як нація не вижили (якою б контраверсійною ця Максима не здавалася).

3. Він не просто пропагував ідею роботи із собою — він цю ідею практикував. Рідкісний випадок, коли людина жила так, як навчала інших.

4. Унаслідок сукупності цих факторів він створив дуже стійку українську філософську доктрину, яка   є одним із факторів нашої стійкості — тобто він розумів, що Україна втрачає самість, розумів, що зберегти її можна на рівні людей і вчив людей цієї самості.

5. У чому  сутність та цінність цієї філософії?

— суть у тому, що кожна людина — це Всесвіт, який може пізнати тільки вона сама. Неможливі жодні спеціальні дослідні місії з боку інших. Людина стає володарем Всесвіту, тільки якщо починає з себе.

— велика ідея — вчитися бачити в собі і навколо те, що інші не бачать, що взагалі невидимо.

— цінність у тому, що сам феномен Сковороди є свідченням самості української культури 300 років тому (зокрема як частини українського бароко) і є підтвердженням абсолютно європейського рівня цієї культури.

***

Україну вбивали, а вона відповідала на це розвитком власної філософської думки, бо тоді це був єдиний спосіб бути.