Ліну Костенко називають «залізною леді» української поезії. «Немає часу на поразку» — написала колись вона у поемі «Берестечко». Ці рядки як ніколи актуальні зараз. Зібрали для вас найновіші вірші Ліни Василівни про сучасну війну. У них її стійкість, незворушна віра у перемогу та гордість за націю героїв.
Коли на Київ летіли бомби, Ліна Костенко писала. Про це вона розповіла ЗМІ після отримання ордена Почесного легіону від посла Франції в Україні. Зізналась, що у перший місяць важко писалося, але потім опанувала себе, і нових рядків почало з’являтись все більше.
Ще трохи, трохи — й зацвітуть морелі,
і облетять, як сон кореневищ.
Війна малює кров’ю акварелі.
Її палітра — попіл пожарищ.
Її пейзаж — руйновище кварталів.
Порожніх вулиць вицвіла пастель.
Хіба що десь крізь стогін з-під завалів
якийсь тюльпанчик раптом проросте.
Ця ніч була загрозлива і темна.
І так хотілось тиші і тепла!
А вибух був — як жовта хризантема,
що на пів неба раптом розцвіла.
Струснуло стіни і двигтіло довго ще.
Сирени вили, блискало на склі.
То що — тікати? Бігти в бомбосховище?
А не діждав би фюрер у кремлі!
Хай сам боїться — він уже вчорашній.
Посіють бомби — ненависть пожнуть.
Сирени виють. А мені не страшно.
Хто не тікав, того не доженуть.
Вернулись люди — а немає стін.
Пройшла орда, жорстока і запекла.
Регоче диявол.
І встає з руїн
Сивий Янгол українського пекла.
Всі маски вже впали і всі королі уже голі.
І всі Златоусти усе вже сказали торік.
Виходимо з моря своєї гіркої недолі.
Заходимо в повінь усіх Вавилонських рік.
Немає коментарів:
Дописати коментар